Цього ранку сталося щось несподіване, що нагадало мені про силу доброти — і трохи дотепності.
У 72 роки я опинилася в McDonald’s, де трохи часу приділяла своєму замовленню. Нічого незвичайного — доки молода жінка позаду мене не втратила терпіння. Вона посигналила, закотила очі та беззвучно прошепотіла слова розчарування. 
Я могла б зіпсувати собі ранок. Але замість цього я вирішила піти іншим шляхом. Коли я дійшла до першого вікна, я заплатила і за своє, і за її замовлення. Касир, мабуть, поділилася новиною, бо коли я озирнулася, то побачила, як вона висунулася з вікна, махала рукою з збентеженою посмішкою та тихо прошепотіла: «Дякую».
Але ось у чому поворот.
У другому вікні я показала їм обом чеки — і взяла обидві страви. Включно з її. Вираз її обличчя в дзеркалі заднього виду? Безцінний. Їй довелося повернутися в кінець черги і почати все спочатку. 
Мораль цієї історії?
Не сигналіть людям похилого віку. Ми прожили достатньо довго, щоб знати, як навчити людей — з посмішкою та ноткою гумору.